Українки розповідають про своє прибуття до Німеччини Купіть собі квіти або як залишатись у моральній формі на чужині | Частина 3

«Діти, ми не можемо купляти цукерки так часто!». «Закінчився крем для обличчя… нічого, обійдуся без нього». «Не так мені вже й потрібні нові кросівки, походжу ще в черевиках». На щастя, такі думки виникали в моїй голові лише перші 2-3 тижні перебування в Німеччині. Постійна внутрішня напруга, відчуття провини, хвилювання за рідних, які залишилися в Україні, а головне, думки про те, що ти тут «на пташиних правах» заганяли в такі тугі психологічні рамки, що інколи важко було дихати. Але якось у супермаркеті мою увагу привернули тюльпани. Акційна ціна - 1.70 євро. І я їх купила…

Yuliya Osinska mit ihren Kindern
Юлія Осінська з дітьми Bildrechte: Yuliya Osinska/MDR

В Україні у мене і у чоловіка була добре оплачувана робота, власна квартира, машина. Ми не розкошували, але й могли дозволити собі жити із задоволенням і в комфорті. Регулярний манікюр в салоні краси, косметолог, спортзал, шопінг з подругами на вихідних, кава у затишному кафе з колегами під час обідньої перерви, маленькі сімейні подорожі. Все це тоді мені здавалося звичайними і буденними дрібничками. Я впевнена, у більшості із вас було майже так само. Це називається налагодженим спокійним життям. Однак, нас його позбавили ті, хто раптом вирішив, що має на це право…

Приїхавши в Німеччину, я носила в собі думки, що «так, як було вже не буде» і що «я не можу собі дозволяти те, що дозволяла вдома». «Я не маю права думати про догляд за шкірою, про якийсь там манікюр…». Мені здавалося, що діти надто часто просять купити їм шоколад.

Зізнаюся відверто. Коли ми вперше зайшли в німецький магазин, мені здалося, що всі на нас якось по-особливому пильно дивляться. Хотілося якомога швидше вийти. Я дозволила дітям обрати собі по одній шоколадці. Взяти щось більше не піднялася рука, «бо ж ми біженці і не можемо тут розкошувати». Так, розкішшю тоді я, чомусь, вважала крем для обличчя і морозиво, яке просили діти… На душі весь час був якась незрозумілий тягар відчуття меншовартості. Нічого не хотілося робити, ні про що думати, дні минали у читанні оперативних новин з України у закритій кімнаті.

Мене врятували тюльпани і час. Запашний букет на столі у кухні нагадав мені, що я не лише мама, але й жінка. Він навіював спокій, коли я готувала, давав те особливе відчуття затишного дому і надію, що все буде добре. Тоді я вирішила, що обов’язково купуватиму собі квіти. Тим паче, що тут, у Німеччині, вони геть недорогі. Букет тюльпанів коштує дешевше філіжанки кави.

Потім поступово прийшло розуміння, що життя, навіть у статусі вимушеного переселенця, в жодному разі не можна ставити на стоп. Дітям потрібні шоколад, морозиво і нові іграшки – їх це робить щасливими. Адже ми їх вивезли в безпечне місце не лише для того, щоб вони тут просто були. Ми зробили це тому, щоб вони усміхалися і раділи кожному новому дню. Якісь елементарні засоби догляду за шкірою, волоссям, нігтями не спустошать твій гаманець, але повернуть тобі смак життя, який нам всім зараз дуже потрібен! Тим паче, що все це тут є за дуже доступними цінами. Та й морозиво або, хай йому грець, бокал вина на вечерю мамі теж не завадять.

Ця публікація не про фінанси, якщо Вам раптом так здалося. Вона про пріоритети у тій ситуації, в якій ми з Вами опинилися. І про те, що допоможе нам триматися у психологічній формі, очікуючи повернення додому, до рідних. Принаймні те, що допомагає мені. Навчання дітей і догляд за ними, заняття спортом (ранкові пробіжки можливі будь-де!), саморозвиток, догляд за собою, вивчення німецької (і не тільки) мови, опанування нової професії завдяки онлайн-навчанню, спілкування з друзями, маленькі подорожі Німеччиною – все це можливо тут і зараз. Не даремно психологи радять обов’язково ставити собі завдання на день і їх виконувати. Бути чимось занятим і корисним для когось або для себе. І це працює.

Але навіть якщо і говорити про фінанси, то Німеччина – та країна, яка зараз надає вимушеним переселенцям матеріальну допомогу одну із найвищих у Європі. Її точно вистачає на продукти харчування, засоби гігієни, на часткове сплачення комунальних послуг, інтернет… І за це величезне спасибі! Звісно, щоб самотужки сплачувати за житло потрібні значно вищі доходи і для цього потрібно знайти роботу. Але це вже інша тема…

А поки що, любі мої земляки, не картайте себе за те, що ви зараз тут! Дозволяйте собі маленькі приємнощі, купляйте морозиво і квіти, тримайте себе у фізичній і моральній формі! Адже вже зовсім скоро нам повертатися додому і відбудовувати нашу рідну Україну!

Юлія Осінська,

журналіст з Ірпеня, Україна

інші теми

Mikrofon im Studio mit Audio-Archiv Piktogramm
Права на зображення: MDR/Imago